Люди залишені сам-на-сам із страшною бідою, багато хто просто тихо помирає, бо лікування не для них. Журналісти написали, що президента Зеленського лікували у Феофанії за сім тисяч гривень на день, Порошенка – за 11 тисяч. Пенсіонеру треба півроку не їсти, щоб пролікуватися пару днів...
Дурість – це не відсутність розуму, це такий розум
Трагічна статистика з фронту пандемії, на якому щоденно помирають сотні українців, а добова кількість нових інфікованих давно перевалила за десять тисяч, затінюється оптимістичною інформацією про результати виборчого змагання між партіями.
Провладні «Слуги народу» нібито знову найбільше «видали на-гора» депутатів місцевих рад. Але ніде не побачите їхнього звіту про те, що одержало українське суспільство від рекордів «Слуг» на президентських і парламентських виборах. Може, вони почали економіку відроджувати, нові робочі місця створювати, зарплати й пенсії виводити на європейський рівень, соціальний захист населення кинулися заводити в рамки Конституції, позбуватися європейської першості з корупції і бідності?
Структури ООН оприлюднили «досягнення» команди переможців на виборах: більше дев’яти мільйонів людей найбагатшої в Європі країни на ресурси продовжує жити за межею бідності. Мінімальна пенсія вдвічі менша реального прожиткового мінімуму. Владна еліта і її народ живуть у різних країнах.
На голосуванні 25 жовтня рекорд «Слуг» значно знизився, але вони ще лідирують. От тільки користі суспільству від чергового рекорду «зелених» – теж як з козла молока. На підставі яких державних досягнень вони пишаються новою першістю на виборах? Це риторичне питання можна адресувати іншим парламентським партіям. Які здобутки на благо народу стоять за їхніми «гідними» відсотками на виборчих перегонах?
У головах же зелених лідерів явно бракує клепок навіть на те, щоб не виставляти свою ідіотичну тупість напоказ. Недавно міністр охорони здоров’я Степанов назвав космічну суму, яка потрібна для закупівлі десятків мільйонів ПЛР-тестів. Пообіцяв, що будуть закуповувати, чим продемонстрував турботу про людей, але геть забув про шкільну арифметику: згідно з озвученою ним сумою і кількістю тестів, виходить, що закуповуватимуть ПЛР-тести по 100 доларів за штуку, тоді як в країнах Африки їх купують по одному долару. Цей новий вид «національного» бізнесу, відчувається, вже обігнав бізнес на війні.
Втім, «пандемійне» знищення України монобільшістю набуває таких масштабів, що цього вже не витримують окремі Слуги і починають розкривати схеми розкрадання грошей з коронавірусного фонду, зокрема на так званому «Великому будівництві».
За останні два роки дорожній фонд збільшили вдвічі, він уже більший, ніж витрачає держава на боротьбу з пандемією. Міністерству оборони виділяють грошей менше, ніж на дороги. До того ж, тендери на дорожнє будівництво виграють зарубіжні картелі, котрі самі не будують, зате кошторис «накручують» до 40 відсотків. З 65 мільярдів коронавірусного фонду, 35 мільярдів «закатали в асфальт».
А медиків протягом восьми місяців «підбадьорюють» гарними обіцянками про високу зарплату і не менш важливе – соціальний захист від професійних ризиків. Результат такого «піклування» – світова першість зі смертності медиків від коронавірусу. І лише чотирьом десяткам родин померлих медиків виплатили компенсацію за професійний ризик, ще кільком влаштували бюрократичну тяганину. Тендери на «Велике будівництво» швидше проходять, ніж фінансування, виділене на боротьбу з коронавірусом.
По всьому світу високими темпами будують спеціальні госпіталі для інфікованих ковідом, а в Україні закривають пологові будинки, інші відділення, переобладнуючи їх у пожежному порядку під інфекційні бокси. Недавно відеосюжет із Черкас облетів світ, як жінка народила донечку перед приміщенням обласної лікарні, прямо на клумбі. За акушерку був її чоловік. З переобладнаного пологового будинку ніхто не поспішив на допомогу. А скільки хворих помирає від того, що їм не надають вчасно допомоги, бо вся увага лише на коронавірусників?
Хоча, насправді, та увага дуже часто зводиться до піарного лементу. Насправді ж бачимо випадки дикого середньовіччя: у лікарні Білої Церкви батько вимушений був пожертвувати своїм життям заради сина – віддав йому свою кисневу подушку. Сина це врятувало, а батько помер. Наголошу, що в Україні є шість підприємств, здатних виробляти кисень для потреб медицини, але й після восьми місяців пандемії не всі вони запущені в роботу, одне з найбільших – менше місяця працює. На імпортний кисень витрачаються сотні мільйонів бюджетних гривень, ще й із розмитненням створюють проблеми, бо комусь це вигідно для власної кишені.
А який ідіот і з якого дурдому ініціював заборону планових операцій? Може, він своїм указом скасує на території України і всі вкрай небезпечні смертельні хвороби, від яких смертність більша, ніж від коронавірусу?
Кинув цей «чорний» риторичний жарт і тут же занепокоївся: ідіот від українського уряду може всерйоз написати і таке розпорядження, щоб заспокоїти народ і продемонструвати ефективність «зеленої» влади. Он головний борець з пандемією, заступник міністра охорони здоров’я Віктор Ляшко що прорік на всю Україну! Мовляв, на одного хворого на коронавірус держава виділяє… 38 тисяч гривень. Може, й виділяє, інша справа – скільки витрачає, і конкретно на які цілі? Кому доводилося лікуватися від цієї паршивої інфекції, думаю, той спересердя плюне у вічі цьому самопіарнику, якщо десь зустрінуться.
Такої антилюдської, безвідповідальної системи охорони здоров’я, яку створили євроінтегратори, не пам’ятає українська історія.
Люди залишені сам-на-сам із страшною бідою, багато хто просто тихо помирає, бо лікування не для них. Журналісти написали, що президента Зеленського лікували у Феофанії за сім тисяч гривень на день, Порошенка – за 11 тисяч. Пенсіонеру треба півроку не їсти, щоб пролікуватися пару днів. До речі, в «незалежній» Україні виділяється з бюджету на одного хворого на рік в чотири рази менше, ніж у Білорусі – на одного жителя. Там свої суспільні пріоритети. В Україні ж народні пріоритети формуються за однаковим сценарієм – як у столиці, так і на низах. Бо й лідери з одного кубла, і кінцева мета спільна у їхніх змаганнях за депутатське лідерство. Видно, й розум формується не в голові, а в іншому місці. Пандемія показала це, як рентгеном.
Виборцям – пекло, благодійникам – славу
На Чернігівщині протягом двох останніх років голосно заявляє про себе новий організатор «соціалістичного змагання» за депутатські мандати Борис Приходько. Недавно у місцевих ЗМІ він підбив підсумки змагання за участі його обласного осередку партії «Наш край», поставив завдання: розбудова сильної команди і подальший розвиток партійних осередків.
Натомість народний обранець після місцевих виборів геть забув дорогу до Бобровицької районної лікарні, куди перед виборами заглядав з обіцянками. Зараз там, в інфекційному відділенні, лікуються від коронавірусу його виборці не лише з Бобровиччини, а й із рідної йому Носівщини. Проте борець за народ переймається іншим: у ЗМІ не перестає пишатися тим, що головою Носівської ОТГ знову обраний їхній висуванець.
Наскільки краще заживуть носівчани після цієї перемоги – не каже. Мовчить і стосовно того, чи хоча б один раз поцікавився той їхній голова, в яких умовах лікуються його виборці в Бобровицькій райлікарні, переповненій хворими з п’яти навколишніх районів. Хоча інфекційне відділення бобровичани обладнували в терміновому порядку з тією метою, щоб місцевих хворих не возити у Козелець, а лікувати вдома. Те, що твориться там зараз, пацієнти називають пеклом для них і медперсоналу, оскільки обладнане приміщення і наявна кількість медиків не розраховані на таку кількість інфікованих. Носівська ж «передова» громада спихнула цю проблему на сусідів. І не збирається підставити своє плече для оснащення додаткового приміщення, кращого забезпечення медикаментами та допоміжними матеріалами. У Бобровиці без вихідних працюють лікарі й медсестри, але виборчим «крайовикам» не до цих проблем – вибори-то давно закінчилися разом із турботами про виборців.
До речі, Бобровицька районна лікарня не передана на баланс Бобровицької об’єднаної територіальної громади, але з бюджету громади надається велика фінансова і матеріальна допомога. Тепер на Бобровицьку громаду звалюється нова проблема: область ставить завдання про обладнання тут антивірусного центру на 95 ліжок. Носівська ж ОТГ піариться на своїх сайтах тим, що за державні кошти невелику ділянку дороги ремонтує. Така-то справжня картина піклування про народ від «Нашого краю». А скільки було передвиборчого «патріотичного» лементу про розбудову Чернігівщини «сильними господарями»! Тепер не лише не розбудовують, а й палець об палець не вдарять для рятування земляків від коронавірусу. Вся надія – на Бобровицю?
Чогось конкретного народного від команди «Нашого краю» я й не очікував, але те, що побачив від них таку цинічну бездушність стосовно земляків, які лікуються за межами Носівки, – примусило й мене здивуватися. Цікаво, а яку оцінку ставлять їм виборці, котрі голосували за них?
Проте це риторичне питання висить над усім українським суспільством, безліч разів обманутим. Причому той обман робиться ніби на замовлення самого славленого суспільства. Народ слухає черговий обман не з обуренням, а ніби дивиться улюблений телесеріал про щасливе майбутнє України.
Про деякі результати передвиборчих серіалів від партійних лідерів уже багато писав, згадував їх і в цій публікації. Але не все можу назвати брехнею. Взяти, хоча б, скажімо, десять пріоритетів розвитку Чернігівщини від нової губернаторки Анни Коваленко, окреслені на першій прес-конференції. Правильні речі вона говорила: «Моя щира мета – у непростих умовах для Чернігівщини працювати на економічний розвиток». Сказала про інвентаризацію обласного бюджету, інвентаризацію використання земельних ресурсів…
Як тут не погодитись, коли ці проблеми я давно піднімаю у своїх публікаціях? Розчарування в іншому: про схожі «доленосні» пріоритети Анни Коваленко я чув від усіх її попередників, від урядовців, яких порахувати важко. На відміну від них, я зі своїм фаховим колективом успішно працюю над виконанням цих пріоритетів. Нам це вдається, бо керуємося не пустопорожніми планами, а досвідом світової економіки і власними напрацюваннями. Ми не придумуємо нового економічного велосипеда, не продукуємо модних гасел, а працюємо, як радив 28-й президент США Томас Вільсон: «Я не лише використовую весь мозок, який я маю, а ще й інші, які я можу позичити».
У розвитку ринкового виробництва керуємося перевіреним історією й цивілізованим людством дороговказом, наміченим першим канцлером ФРН Аденауером для своєї зруйнованої війною країни: «Економіка – наша доля». Він створив теорію розвитку не просто економіки, а соціального ринкового господарства. Усе це перевірене життям найпередовіших економік світу. І наше господарство розвивається згідно з цією теорією. Добре буде, якщо наново оголошені і дещо осучаснені пріоритети розвитку Чернігівщини впишуться в слоган першого канцлера Німеччини.
Розумію, як важко на місцях працювати на долю нації – економіку. Про якусь підтримку від держави й мову не веду, стосовно ж злочинних перешкод розвитку вітчизняної економіки – дебільні урядовці вийшли на пік своєї «слави». Бо такого, як вони витворяють з великим, середнім і самозайнятим бізнесом при пандемії, не знайдете в жодній іншій країні світу. Карантин вихідного дня – теж їхній світовий «винахід».
Я теж за дотримання санітарних норм, носіння захисних масок, посилений контроль за виявленням інфікованих та негайну ізоляцію їх на лікування, за організацію ефективного і загальнодоступного лікування… Але замість цього бачу інше: євровлада переважну більшість своїх турбот про народ переклала на плечі самого народу, ще й увела заборону заробляти на шматок хліба, заробляти на ті ж маски, на виконання порад лікуватися вдома, піклуватися про літніх батьків і діток… Народу радять здихати з голоду й без лікування, а «своїм» дають можливість заробляти на злиденному і беззахисному народі, зокрема й на ліках та комунальних тарифах. Людей поставили в умови, коли вони вимушені «обходити» карантин і переплачувати за промислові товари та послуги, оскільки в робочі дні вони не зможуть зробити намічене. І для скромного святкування урочистої події знайдуть «тіньове» місце – приклад показують ті, хто дебільні заборони придумує.
Це розуміють керівники громад, тому й протестують разом із підприємцями проти недолугих заходів, проти остаточного руйнування виробництв і закладів легальної торгівлі та сфери послуг. До речі, в нормальних країнах у цих сферах зайнята переважна більшість населення працездатного віку. Україна, очевидно, не належить до таких країн. Але й це в наших руках. Головне – їх не опускати.
Леонід Яковишин,
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук, публіцист
